«Я так і не зрозумів, для чого необхідно одружуватися»

34

Мене звати Михайло, мені 45 років, і я закоренілий холостяк: раз досі не одружився, то не думаю, що коли-небудь одружуся.

Скажу відразу: я не якийсь там інфантильний розпещений мамій, а цілком самостійний чоловік з професією, роботою і квартирою. Маму дуже люблю і ціную, але ніколи не вважав, що супутниця життя неодмінно повинна бути на неї схожою.
Як не дивно, я не одружився не тому, що пред’являв великі вимоги до жінок, а тому, що вони занадто багато чого вимагали від мене. У мене був досвід спільного проживання з кількома дамами, після чого я прийшов до невтішних висновків.
«Я так и не понял, ради чего необходимо жениться»
Якщо жінка приходила жити до мене, то вона майже тут же приймалася наводити свої порядки. Ревізії піддано буквально все, весь мій побут був без сорому розкритикували в пух і прах.
З часом я багато про себе дізнавався, в основному, звичайно, негативне. Основними моїми рисами в очах жінки завжди ставали неакуратність, неохайність, забудькуватість, неуважність.
Сходитися з ким-то тільки для того, щоб дізнатися, що ти повний урод, задоволення мало. У мене складалося враження, що я не в себе вдома або що до мене прийшла комісія з глобальної перевіркою мого способу життя, або що моя квартира раптово перетворилася у колонію суворого режиму.
При цьому, знаючи, чого зазвичай хочуть жінки, я старався як міг: дарував квіти, вислуховував не надто цікаві історії, по вихідним водив даму в кафе. Однак поступово мені набридали ці нескінченні «не можна» і «треба» — створювалося враження, ніби мене дресирують, як собаку.
Але у мене вже склалися свої звички! Якщо я починав твердо, по-чоловічому відстоювати свою правоту, то інша жінка билася в сльози, а інша у відповідь напирала з такою силою, що я тільки дивувався.
Я не з тих парубків, які харчуються лише бутербродами: якщо є час і настрій, я непогано готую. А якщо жінка щось зварить, то чіплятися не буду, з’їм, що дають.
Великого значення цьому я не надаю. Однак цікаво, що часом мені подавали якесь блюдо з таким виглядом, ніби виграли футбольний матч століття, і я змушений був цілий вечір нахвалювати кулінарний талант своєї співмешканки!
Тоді як мені хотілося просто, вибачте, пожерти і прилягти відпочити або, скажімо, подивитися футбол. Хоча, як я зрозумів, футбол і жінка — це щось несумісне. «Ганяють шматок гуми та щасливі — багато мужикам треба», — презирливо сказала якось одна дама.
Такого, про що, напевно, мріють багато чоловіка, коли жінка зустрічає тебе після роботи ошатна, в кокетливому фартушку, що випромінює тепло і добро; на обличчі посмішка, а з кухні пахне добротним вечерею, ніколи не було. Всі якісь нерви; зовсім не то, коли прийдеш один, підігрієш їжу, сядеш біля вікна, спокійно співаєш, розслабишся, подумаєш. І посуд в мийці почекає хоч до ранку, не образиться на мене.
«Я так и не понял, ради чего необходимо жениться»
Якщо запитати жінку, що її дратує в чоловіках, неодмінно згадають… шкарпетки! Що інше може бути забуте, але шкарпетки — ніколи! По-перше, вони завжди лежать не там, по-друге, їх треба міняти буквально кожні п’ять хвилин, бо вони, бачте, смердять.
Як і кожен поважаючий себе холостяк, який більшу частину часу перебуває на самообслуговуванні, шкарпетки я стирав і гігієну дотримувався, але це не допомагало. Складалося враження, що я повинен завжди куди їх ховати, як ніби це якісь жіночі прокладки, хоча прокладки-то якраз найчастіше лежали на увазі.
Якщо ж у поле зору потрапляли мої нещасні шкарпетки, дама зазвичай брала їх двома пальцями і відкидала в бік з таким виразом обличчя, ніби це дохлий щур. Хоча частіше не чіпала, а з огидою говорила: «Прибери це звідси!»
Коли в моїх володіннях запановувала жінка, усім належним мені речей пропонувалося суттєво потіснитися. Я вирахував, що на полицях у шафі їм належить десь десята частина загального місця. Я вже не кажу про ванну кімнату, де, щоб дістати з шафи свою скромну і нечисленну парфумерію, мені доводилося пробиратися крізь стрій: стільки там було якихось тюбиків, флаконів, коробочок і всього іншого.
У мене величезний недолік: я не помічаю пилу. От не бачу, і все. Зате жінки бачать піщану бурю буквально на кожній поверхні! Я взагалі дивуюся, як можна жити, дивлячись на все крізь збільшувальне скло. Яке значення у спільній життя двох людей має пил?
Виявилося, дуже велике. Як, втім, і багато іншого, для мене зовсім не суттєве. В цьому сенсі я зазвичай надавав співмешканці право самій робити прибирання у володіннях, куди її допустили, і це нерідко викликало образу. Але ж це треба їй, а не мені?
Мої друзі, мої захоплення — це, звичайно, табу. Якщо я запрошував у гості хлопців (а ми ніколи не напивалися вщент і не бешкетували), то майже завжди стикався з ледве стримуваним невдоволенням.
А в чому справа? Почитай книжку в кімнаті, подивися фільм, так, якщо на те пішло, посидь з нами: ніхто ж не заперечує! Ні, ми будемо надувати губи і говорити: «Я відчуваю себе зайвою!» Тоді як сама готова погомоніти з п’ятдесятьма подружками за один вечір, обмусоливая з ними буквально кожен свій крок, ділячись усіма на світі плітками і не звертаючи на мене жодної уваги.
Траплялося, я намагався жити в квартирі у жінки, але це взагалі оберталося нестерпним. Здавалося, простіше оселитися в музеї! Знову порядки, звичаї, порядки: це не запачкай, це не чіпай, шкарпетки прибери. При цьому, оскільки я багато чого можу робити руками, мене тут же долучали, так сказати, до суспільно корисної праці.
З часом я зрозумів, що в будь-якій квартирі, де мені доведеться пожити, я неминуче полагоджу унітаз або повішу якусь поличку. Загалом така собі безкоштовна робоча сила. До того ж якщо жінка хоче, щоб щось було зроблено, це має бути зроблено негайно, інакше ти знову будеш поганим.
Логіку слабкої статі неможливо збагнути: вони хочуть, щоб ти у всьому виявляв ініціативу, то прагнуть керувати самі. Я вже просто заплутався! А з якою легкістю дами кидаються звинуваченнями: «Він не мужик!» Не вмієш щось робити — не мужик, мало заробив — не мужик, не зумів швидко прийняти потрібне рішення або в чомусь помилився — теж не мужик. При цьому я ні разу не чув, щоб хтось з нас говорив: «Вона не жінка!»
Надмірних вимог до зовнішності і характеру дам я не пред’являв, хоча, звичайно, обирав тих, хто сподобався. І вже, звичайно, не цікавився, яка у жінки зарплата. А ось представниці слабкої статі нерідко дивилися прямо в гаманець і відразу питали, чи є у мене автомобіль, а якщо є, то який, яка житлоплощу і так далі.
Апетити деяких були дуже великі, і витягування грошей починалося мало не з першої зустрічі. Іноді я навмисне говорив, що безробітний або дуже мало отримую — в цьому випадку інтерес до мене губився майже миттєво.
Якщо дама давала мені відставку, то робила це, не церемонячись: просто переставала телефонувати і відповідати на дзвінки. А ось я змушений був пускатися в пояснення, ще й заспокоювати, вибачатися, хоча, напевно, міг би сказати: «Ти мені разонравилась, набридла!»
Загалом, я так і не зрозумів, для чого необхідно одружуватися. Заради с. е. к. с. а? Його можна мати і разово, на стороні — все більше вражень. Заради того, щоб хтось вів домашнє господарство? Це можна робити і самому. При цьому ж пити молоко прямо з пакета, мити посуд, коли заманеться, не витирати кожен день пил, кидати шкарпетки на диван, без перешкоди дивитися футбол і взагалі відчувати себе вільною людиною.