Всі люди як люди, а ми ненормальні

32

Для батьків діти завжди залишаються дітьми, але має при цьому бути якийсь здоровий глузд! Я подступаю до рубежу 30-ти років, чоловік його вже кілька років як переступив, і манера батьків вчити нас життя люто задовбали.

Так вже вийшло, що до недавнього часу нас з ними поділяло чимало кілометрів, а все спілкування проходило у форматі пари коротких розмов по телефону раз в місяць, але зараз в силу певних причин ми повернулися в рідний мегаполіс. Знали, що цей ящик Пандори може відкритися, але сподівалися, що все обійдеться і роки зіграють свою роль. Ага, звичайно.

Якщо раніше по телефону можна було брехати що завгодно, то тепер із-за географічної близькості наш побут став видніше. І батьки все ніяк не можуть зрозуміти і прийняти наше бажання жити в своє задоволення, не напружуючись. Адже як же так? Як ми сміємо бути такими неамбициозными? Потрібно працювати, збирати на своє житло, придбати машину, тобто бути як всі нормальні люди. А ще завести нарешті дітей, адже вони так хочуть панькатися з онуками. Навіть придумали їм імена відповідно до сімейним традиціям.

А ми от нічого з цього не хочемо. Робота у нас одна на двох — фріланс, і ми працює з хати за 2 дні в тиждень кожен. Грошей небагато, але на оплату нагальних потреб вистачає. Однак батькам цього мало. Як можна байдикувати майже весь тиждень і займатися тільки улюбленими і цікавими справами? Треба пахать!

Мами будуть дзвонити з ранку раніше з докорами, що треба менше спати і пора вже почати займатися спортом. Папи будуть вимовляти, що варто було б вже по-справжньому забезпечувати себе, але при цьому спробують на вихідних відвезти нас в ТЦ і накупити в подарунок купу меганужного мотлоху. Всі вони будуть лити сльози за «маргінального» способу життя дітей. Звичайно, треба бути активними, треба боротися за своє місце під сонцем, треба-треба-треба…

Апогеєм стала тема житла. Об’єднавшись, дві родини вирішили купити своїм єдиним недолугим дітям власну житлоплощу. Залізли в кредити, але таки купили її — кімнату у великій комуналці, з орущими за стінкою дітьми і навіть з одним алкашем. В якості бонусу — необхідність воювати з сусідами за місце на кухні і драїти добру сотню метрів за графіком чергувань. Зате своє!

Спасибі велике, але ми краще будемо здавати ці «чудо-метри» і продовжувати жити в знімній однушке. Причому, швидше за все, знову в іншому місті.

Задовбали! Якщо у вас самих шило в дупі, то не треба так наполегливо намагатися запхати його і в чуже м’яке місце.