Тому що на десять дівчат…

25

Ранок, дитячий майданчик. Сиджу на лавці, чекаю свою опаздывающую дівчину. Поруч — жінки з дітьми. Четверо сидять на лавочці, їх діти грають у пісочниці, одна гуляє віддалік з зовсім маленькою дитиною. Я не дуже розбираюся в дитячому віці, але він явно ходити ще толком не вміє.

З під’їзду виходить дівчинка з цуценям, ставить його на травичку поруч з дитячим майданчиком. Карапуз бачить цуценя і тягне маму за руку. Вони підходять. Малюк дивиться на песика, потім піднімає ногу, щоб на нього наступити. Мама загрожує йому пальцем і пояснює, що собачку ображати не можна. Дитина спантеличено дивиться на неї і заносить ногу знову. Мама легенько шльопає (майже гладить) сина по нозі і ще раз погрожує пальцем. Дитина опускає ногу і щось радісно гукает, дивлячись на цуценя.

— Ось сука! — чую я з лавочки, де сидять вищезгадані чотири матусі. — Дитину б’є! (Добірний мат.) Таких батьківських прав позбавляти треба! (Знову мат.)

Тим часом жінка дістає печиво і дає його дитині. Малюк знімає обгортку і кидає її на землю. Жінка щось говорить йому, потім піднімає обгортку, вкладає дитині в руку і веде його до урни. Карапуз кидає папірець в урну і радісно сміється. Голос з лавки:

— От же б#$дь! Вона ще й сміття його змушує підбирати! Вбивати таких мало! А ти чого там воешь знову? (Це вже до свого дитині в пісочниці.) Грай тихенько! Не бачиш, мама зайнята, б#$! За#[email protected]л вже!

До чого я розповів цю історію? А до того, що з п’яти жінок на дитячому майданчику я побачив тільки одну матір. Статистика, на жаль.