Не будинок, а дурдом

40

Я живу в трикімнатній квартирі в будинку старої споруди майже в самому центрі мільйонника в 50 метрах від метро. Поруч є практично все, від школи до великого ТЦ, до всього йти п’ять хвилин. Біля нашого будинку — закрита парковка, на якій завжди є місця і за яку я плачу трохи більше десяти рублів в день. І все ж я край задолбан і рахую дні до того моменту, коли з почуттям найбільшого задоволення передам ключі від квартири новим мешканцям і поїду в котедж, звідки до найближчої зупинки топати півтора кілометра. Чому? Зараз розповім.

Мій будинок спроектований і побудований так, щоб тримати різницю в 45 градусів між вуличною і кімнатною температурою при ординарних дерево-скляних рамах. Так-так, тих самих, де скла утримуються дерев’яними штапиками, а на зиму їх треба заклеювати. Чи треба говорити, що у всьому домі нині коштують як мінімум потрійні, а у декого і пятерные склопакети? Ну як же, в Сибіру адже живемо! В результаті закрити вікна я можу тільки при -35 або нижче, тому що інакше кімнати розігріваються до абсолютно пекельних температур: +30 і вище. Восени або навесні, коли ще або вже стоїть денна досить висока температура, але батареї вже або ще працюють, одна з кімнат може розігрітися аж до 60 градусів! Ще трохи-і можна паритися. Прикрутити крани на батареях? Ага, будь ласка. Батареї прямоточні. Прикрутив я — всі, хто вище, залишилися без тепла! Переробити — фігушки, сусід спробував — впаяли штраф і змусили повернути як було. Влітку в будинку знову-таки пекельна спека, а кондиціонер не поставиш — архітектура не дозволяє, бачте, вони псують вигляд будинку! В результаті вікно відкрито 340 днів у році, з вулиці летить пил і бруд, квартиру доводиться раз у два дні повністю відмивати, інакше вона перетворюється в бомжатник.

Мої вікна виходять на вулицю, а на першому поверсі у нас відділення доблесної поліції. І, звичайно, як мінімум двічі за ніч доблесні поліцейські відлітають на виклик, завиваючи сиреною. Я розумію, що їм реально треба поспішати, але навіщо включати сирену за 200 (в одну сторону) або за 500 (іншу) метрів до світлофора на абсолютно порожній вулиці, яка при цьому добре освітлена? Щурів распугиваете? Навіщо включати сирену, ще стоячи на місці відділу? У мене добрий слух, і бавовна двері «уазика» або «чотирнадцятої» я чую й крізь виття. Природно, вночі когось то тягнуть, то випускають, так що вигадливі багатоповерхові конструкції голосно розносяться по всій вулиці приблизно раз у два-три години.

До великого ТЦ мені йти через дорогу. Чудово. З-за цього ТЦ у мене відкривається чудовий краєвид з вікна на бетонну стіну, обвішану світиться рекламою з прожекторної підсвічуванням, пробивающейся навіть крізь щільні штори. Щоб побачити небо, мені потрібно піЕкшн ти впритул до вікна, а сонце в квартирі на східній стороні буває максимум по дві години на день, і то влітку! До того ж цей чортовий ТЦ будували працьовиті гості з близького і не дуже зарубіжжя, так що до цих пір, через три роки після відкриття, як мінімум одну ніч з трьох цей ТЦ ремонтують. Звичайно ж, вночі, під завивання вишок і все ті ж вигадливі конструкції у виконанні робітників. Керівники цього ТЦ казна зарезервували дві третини паркування для інвалідів, і тепер біля мого будинку цілодобово тусуються евакуаторники, які тягають машини під виття сигналізації і мат власників.

Виїхати на машині звідси — окрема проблема. Більшу частину робочого дня всі навколишні вулиці стоять у пробці. Тобто якщо тобі треба (а моя робота передбачає наявність авто, тому що доводиться мотатися по всій немаленькою агломерації і без нього я нікуди не встигну) кудись виїхати — постій в пробочках. Паливо летить відрами вихлоп.

І апофеоз моєї історії — з шостої ранку до дванадцятої ночі під вікнами ходить трамвай. Гримлячи на жодного разу не менявшихся з моменту укладання рейках і навіщо-то судорожно брязкаючи біля мого будинку. Ментам привіт передає, чи що?

Тепер ви розумієте, чому я в край задолбался? А мені ще мінімум рік тут жити, поки не добудую котедж…