Не бійтеся, не злипнеться

49

Задовбали співробітники громадського харчування, які коментують кількість цукру до чаю і кави!

Так, я люблю, щоб гарячі напої були солодкими. На місткість 200 мл кладу не менше чотирьох пакетиків. Здавалося б, ну і що? У кожного свій смак, а норм видачі цукру, як і, наприклад, солі і перцю, у закладах немає. Ідеально для мене, якщо цукор у відкритому доступі, просити не треба. Якщо ж його видає офіціант/офіціант/касир, то спочатку отримуєш частіше всього два, а то й один пакетик.

О’кей, можливо, це якийсь стандарт. Я ввічливо і спокійно прошу дати ще, і ось тут приблизно в 90 відсотках випадків виникають питання. «Вам мало?» «А так що — не солодко?» Блін, ну самі подумайте, якщо я прошу ще! «Ще два пакетики?» — запитує дівчина таким тоном, ніби прошу не два, а двадцять два (а хоч би й 22, до речі!)

Зовсім біда з кавовими коктейлями, а я їх люблю. Приблизний діалог:

— Будь ласка, ще пару пакетиків цукру.

— Ну що Ви! Тут у складі сироп (збиті вершки/шоколадний соус/морозиво…) І так дуже солодко!

— І все ж. Можна ще цукру?

— Я Вас запевняю! Дуже солодко!

— Цукру!!!

Ображена дівчина скорботно приносить цукор.

І така ситуація в дуже різних місцях! Я п’ю каву часто і наголошую цю тему у вуличних точках «coffee to go», кафе різного рівня і мережевих кав’ярнях. Вже стала помічати, що готова розцілувати тих, хто дає горезвісні пакетики мовчки. А то недавнім апофеозом тенденції стала, пардон, бабища під центнер у буфеті «Півночі». Оглянувши мене (розмір 44-46) прискіпливим поглядом, вона питала з недовірою і, буквально, жахом: «Вам??? Ще цукру???»

Що це? З цукром в країні скрутно? Начебто не передавали. Задобали, чесне слово!