Мовчання — знак незгоди

44

Задовбали люди, що люблять грузити тебе непотрібною інформацією.

Дуже багато таких зустрічається на роботі. Часто люди, які приходять в наш інтернет-центр заплатити за інтернет або зробити копії з документів, вважають своїм обов’язком присвятити мене в подробиці свого життя.

Вносять на рахунок 5 рублів і сором’язливо мнуться: «Розумієте, я післязавтра їду на два тижні, мені ось тільки на один день потрібно, я потім не буду користуватися якийсь час, так чого ж я буду багато класти, гроші втрачати…» Чоловіче, мені абсолютно все одно, 5 рублів ти платиш, 50 або 500. До чого ця плутана тирада?

Дають кілька документів і просять зняти за три копії з кожного. І примовляють: «Ось, скрізь тепер просять копії паспорта, того, сього… А я думаю, зроблю вже відразу кілька штук, і нехай лежать — згодяться. Щоб потім не бігати. Мало, де попросять — і вже не треба буде йти робити». Намагаюся зробити все швидше, щоб позбутися від цієї бубнилки. Так-так, я знаю, що скрізь сидять бюрократи, без папірця ти відомо хто, і так далі, і тому подібне. Не треба мені сідати на вуха з цього приводу, я вас благаю.

Або ще варіант: просять зробити копії і додають: мовляв, це мені в податкову (паспортний стіл, пенсійний фонд) треба. Ой, та ви що… Серйозно? І за яким чортом мені ця цінна інформація?

Ще сильніше радують люди, які начебто вже зробили все, що було потрібно: закинули сотню на договір, роздрукували з флешки текст, написали заяву на кошторис тарифу… Здавалося б, тепер можна вирушати далі по своїх справах. Але більше нікого в інтернет-центрі немає, і дівчині за стійкою напевно нудно — значить, треба розважити її розмовою. Ну їй-богу, товариші! У перервах між клієнтами я читаю книги, працюю над магістерською дисертацією, жую яблуко, перераховую касу — так мало, що ще роблю. Мені не нудно, правда, і ваші спроби розговорити мене ну зовсім не до місця. До речі, крутіше цих персонажів тільки люди, які зав’язують світську бесіду, не помічаючи, що скопилася за їх спиною черги. Мені-то що, я буду кивати з ввічливою посмішкою, а ось той дядько, явно торопящийся по своїх справах, цілком може сказати вам щось не дуже ввічливе.

Днями у відділ зайшла прибиральниця і в процесі миття підлоги зробила мені зауваження, що у мене каса не закрита. І понеслась… За наступні десять хвилин я дізналася, як довго вона працювала в торгівлі, скільки разів її намагалися надурити і обікрасти клієнти-шахраї, які кумедні випадки з викриттям оних мали місце бути. Вкрай захоплюючий розповідь, запевняю вас. Жінку зовсім не збентежив той факт, що більшу частину часу я сиділа, втупившись в монітор, і тільки зрідка угукала. ПіЕкшн шов в якийсь момент абонент також не збив її балакучого настрою.

Розумію, що це все не смертельно, але дратує добряче. Я не дуже-то відкрита і товариська людина, не люблю базікати за життя з попутниками в транспорті, людьми в черзі та іншими випадковими зустрічними. І на роботі мені б дуже хотілося уникнути подібного.

При цьому робочі обов’язки я виконую коректно: завжди вітаюся з відвідувачами, уважно слухаю суть питання або проблеми, намагаюся пояснити людині так, щоб він зрозумів… А от пусті бесіди в мої обов’язки не входять, і іноді дуже хочеться сказати в спину такого ось базіці: «Як же ви задовбали…»