«Холодна війна» під водою. Як радянські підводні човни обіграли американців

61

В кінці травня 1985 року військово-морську базу «Західна Особи» в Заполяр’ї залишили 5 багатоцільових атомних підводних човнів зі складу 33-ї дивізії Північного флоту. Вони занурилися під воду і почали слідування в західному напрямку. Так почалася операція «Апорт» — одна з найуспішніших та найвідоміших радянських військово-морських операцій епохи «холодної війни».
Зараз, коли США та їхні союзники по НАТО знову перейшли до політики неприкритого протистояння з нашою країною, згадати про події більш ніж тридцятирічної давнини дуже корисно. Адже не так давно Пентагон відродив знаменитий 2-й флот ВМС США, головним завданням якого у свій час було військове протистояння Радянському Союзу на просторах Атлантичного океану. Тепер місце СРСР займає Російська Федерація, і саме проти неї американське керівництво і націлює відроджений Другий флот.

У середині 1980-х років протистояння між СРСР і США знову вийшло до вкрай небезпечної межі. Радянський Союз загруз в афганській війні, палахкотів цілий ряд конфліктів на Африканському континенті, де стикалися інтереси двох великих держав. На цьому тлі загострилася обстановка і на просторах Світового океану. США не бажали поступатися контроль над океанськими просторами Радянського Союзу і робили все можливе, щоб Москва так і не стала повноцінним конкурентом Вашингтона, особливо в Атлантиці.
В північній частині Атлантичного океану були розміщені атомні підводні човни з балістичними ракетами ВМС США, які націлювалися на Радянський Союз. Якщо Москва не бажала підставляти свою територію під удар американських підводних човнів, їй належало прийняти термінові заходи для того, щоб продемонструвати американському керівництву не тільки рішучість, а й можливість дати аналогічну відповідь.
Що для цього потрібно зробити? По-перше, потрібно було переконати Пентагон у невразливості його підводних човнів в Північній Атлантиці. По-друге, потрібно було визначити райони позицій американських підводних ракетоносців і вивчити системи охорони підводних човнів ймовірного супротивника. Зробити це можна було тільки одним шляхом – направити в Північну Атлантику радянські підводні човни.
«Холодная война» под водой. Как советские подлодки обыграли американцев
Головнокомандувачем ВМФ СРСР під час описуваних подій був адмірал флоту Радянського Союзу Сергій Георгійович Горшков (1910-1988). Цю посаду Сергій Горшков, один з найбільш видатних радянських флотоводців, займав майже тридцять років – з 1956 року. Змінювалися генсеки, а Горщиків (на фото) залишався головкомом Військово-морського флоту СРСР – і цілком заслужено, до речі. Саме під його командуванням ВМФ СРСР перетворився в потужний океанський флот, спрямовував кораблі в Тихий, Індійський і Атлантичний океани.
Начальником Головного штабу ВМФ – першим заступником головнокомандувача з 1981 року був адмірал флоту Володимир Миколайович Чернавін (нар.1928). Він прекрасно знав, що таке радянський підводний флот і які його можливості, оскільки сам починав службу підводником, командував 3-ї дивізії підводних човнів Північного флоту, а потім і самим Північним флотом.
Безпосередніми ініціаторами розробки операції, що отримала назву «Апорт», були перший заступник Головкому ВМФ адмірал Григорій Олексійович Бондаренко та начальник Управління протичовнової боротьби ВМФ віце-адмірал Євген Іванович Волобуєв. Розробка плану операції було доручено групі офіцерів 33-ї дивізії атомних підводних човнів Північного флоту, а керував групою сам командир 33-ї дивізії АПЛ капітан 1 рангу Анатолій Іванович Шевченко.
Чому саме 33-я дивізія атомних підводних човнів Північного флоту? Адмірал флоту Чернавін потім розповідав журналістам, що його вибір саме на це з’єднання упав тому, що воно було оснащене найсучаснішими субмаринами, на яких несли службу найбільш досвідчені і добре підготовлені офіцери-підводники. Навіть герб 33-ї дивізії говорив про багато – білий ведмідь, який розламував в лапах ворожу підводний човен. До того ж, особовий склад 33-ї дивізії АПЛ був загартований суворими умовами служби в Арктиці і мав досвід численних і тривалих океанських походів.
«Холодная война» под водой. Как советские подлодки обыграли американцев
Чого коштував один командир дивізії капітан 1 рангу Шевченка! Наприклад, у 1979 році він командував атомним підводним човном, яка здійснила похід на Північний полюс і виконала в поставлені терміни завдання головкому ВМФ СРСР. У 1981 році Шевченко, що був тоді заступником командира дивізії підводних човнів, керував походом з метою виявлення нетрадиційних маршрутів розгортання ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення.
Для забезпечення успішного здійснення операції було вирішено придумати і запустити легенду про те, що радянські підводні човни йдуть у район Гібралтару, а не в Атлантику. Брати участь в поході належало п’яти підводних човнів проекту 671 РТМ («Щука»): До-299, К-324, До-488, До-502 і До-147.
Апаратура «Тукан», встановлена на одному з підводних човнів, допомагала виявити підводні човни ймовірного супротивника по кильватерному сліду. Екіпажів підводних човнів належало визначити, в яких районах виходять на бойове чергування американські субмарини, як вони охороняються на позиціях, скільки їх взагалі знаходиться на бойовому чергуванні.
Природно, що вихід п’яти атомних підводних човнів з місця базування не міг не викликати підозр у військово-морської розвідки США та інших країн НАТО. ВМС країн – учасниць Північноатлантичного альянсу вели спостереження за радянськими військово-морськими базами Мурманської області з допомогою своїх розвідувальних кораблів і розвідувальної авіації. Вони передавали отриману інформацію в штаби, які вже вивчали поточний стан радянського військово-морського флоту.
Коли радянські підводні човни покинули базу в Західній Особі, командування ВМС США відразу ж організував пошук атомохода. Потрібно відповісти на питання, в якому складі і куди прямує половина радянського військово-морського підводного з’єднання. Однак радянським субмаринам досить швидко і без особливих проблем вдалося увійти в Карибське море, опинившись в безпосередній близькості від американських кордонів.
В Карибське море увійшло і мале гідрографічне судно «Колгуєв», на борту якого знаходився штаб групи підводних човнів на чолі з капітаном 1 рангу Шевченка. У кубинського узбережжя штаб перемістився на БРЗК «Ліра» і приступив до управління діями підводних човнів.
Власне операція «Апорт» почалася 18 червня 1985 року. Дві радянські підводні човни рушили один за одним, а ще дві – назустріч першим. Крім того, з аеродрому Сан-Антоніо, що на Кубі, в повітря були підняті чотири літаки морської авіації Ту-142М. Вже на другий день операції була виявлена американська субмарина типу «Джеймс Медісон». Було налагоджено прекрасне взаємодія між підводниками 33-ї дивізії АПЛ і льотчиками 35-ї дивізії дальньої протичовнової авіації. Незабаром льотчикам вдалося засікти американську субмарину типу «Лос-Анджелес», а потім ще один американський стратегічний ракетоносець.
Вильоти радянських Ту-142М серйозно стурбували американців. З американських баз Брансвік, Лагенс і Грінвуд були підняті літаки Р-3С «Оріон». Цілодобово американська авіація вела пошуки радянських субмарин, але їх зусилля виявлялися марними. Поки американці шукали радянські підводні човни, наші субмарини навпаки стежили за американцями, відстежуючи переміщення американських підводних човнів.
Щоб уявити собі реальний зміст операції «Апорт», досить зазначити, що разворачивайся події у воєнний час, наші підводники могли б три рази знищити американський ракетоносець, здатен своїми ракетами стерти з лиця землі кілька радянських міст з багатомільйонним населенням. Цікаво, що жодна радянська підводний човен в процесі виконання операції «Апорт» так і не була виявлена протичовновими силами ВМС США. Лише вже на маршруті згортання ВМС США засікли радянську АПЛ К-488 у водах північно-східній частині Атлантичного океану.
Результати ж радянських моряків-підводників вражали – вони змогли встановити три контакту з американськими стратегічними підводними ракетоносцями (контакти встановлювала АПЛ К-324). Протягом п’яти діб АПЛ К-147 стежила за американською субмариною за кильватерному сліду. Таким чином, операція «Апорт» була виконана і екіпажі радянських підводних човнів могли святкувати успішне завершення походу.
«Холодная война» под водой. Как советские подлодки обыграли американцев
Минуло два роки, але політична обстановка у світі все ще залишалася напруженою. Адмірал флоту Володимир Миколайович Чернавін 9 грудня 1985 року змінив 75-річного Адмірала Флоту Радянського Союзу Сергія Георгійовича Горшкова на посту Головнокомандувача ВМФ СРСР. А вже в березні – червні 1987 року ВМФ СРСР здійснили другу безпрецедентну операцію – «Атріна», яка за своїм характером була дуже близька операції «Апорт».
В операції «Атріна» були задіяні група з п’яти атомних підводних човнів проекту 671РТМ, а також два розвідувальні кораблі типу «Колгуєв» і літаки морської авіації. На цей раз американська військово-морська розвідка все ж змогла засікти вихід радянських субмарин з військово-морської бази, але на безкрайніх просторах Атлантики американці втратили слід радянських підводних кораблів.
Як і двома роками раніше, в Атлантичному океані почалося справжнє полювання ВМС США за радянськими субмаринами. Пентагон кинув на пошуки радянських підводних човнів практично всі літаки морської авіації Атлантичного командування ВМС США, три протичовнові корабельні групи і три новітніх корабля гідроакустичної розвідки. На допомогу американцям прийшли і їх вірні союзники – Королівський військово-морський флот Великобританії, який направив в регіон авіаносне пошуково-ударну групу з протичовновим авіаносцем «Непереможні».
Але, незважаючи на колосальні сили, зосереджені американцями і англійцями в Атлантиці, радянські підводні човни непомітно для ймовірного противника увійшли в Саргасове море. Лише через вісім діб після початку операції «Атріна» американці змогли встановити контакти з радянськими підводними човнами. Багатоцільову АПЛ проекту 671РТМ американські моряки помилково прийняли за стратегічний ракетоносець, що дуже сильно налякало американське керівництво.
Таким чином, і операція «Атріна» також продемонструвала Сполученим Штатам неймовірну міць і боєздатність радянського підводного флоту. Можна було вважати, що і через два роки після операції «Апорт» поставлена задача знову була з честю виконана радянськими підводниками.
Капітану 1 рангу Анатолія Івановича Шевченка, який керував операціями «Апорт» і «Атріна», у тому ж 1987 році було присвоєно звання контр-адмірала. Приємна новина наздогнала офіцера в поході.
«Холодная война» под водой. Как советские подлодки обыграли американцев
П’ятнадцять учасників операції були нагороджені високими урядовими нагородами. Сам же Анатолій Іванович згодом дослужився до звання віце-адмірала. Проте звання Героя Радянського Союзу він так і не отримав, хоча цілком міг би на нього претендувати, враховуючи, що за довгі десятиліття служби на підводному флоті Анатолій Іванович брав участь у багатьох складних і тривалих походів радянських субмарин.
Операції «Апорт» і «Атріна» продемонстрували США і їх союзникам, що ВМФ СРСР є вкрай серйозним супротивником і в разі будь-якого загострення світової політичної обстановки радянські моряки здатні гідно відреагувати на загрози з боку Вашингтона.
Але пройшло буквально два роки після повернення радянських підводників з атлантичного походу, а Радянський Союз помітно здав свої позиції. Політика тодішнього радянського керівництва призвела країну до розпаду на території колишнього СРСР почалися локальні збройні конфлікти. Лише через двадцять з гаком років після розпаду СРСР російський військово-морський флот став відроджувати свою колишню міць.