Чому люди не літають так, як птахи?

42

Мене задовбали люди. Чоловіки, жінки і діти. Вони чекають ліфт.

На жаль, в цьому ліфті їду я. Буває одна, буває з одним-двома людьми, буває в набитому під зав’язку. Їхати недовго, три поверхи. Ми прибуваємо на поверх, і двері відкриваються. Я і ці чекають бачимо один одного, але таке враження, що ні. Вони своїми тілами загороджують вільний вихід мною з ліфта. Я чемно чекаю (що теж перетворює мене чекає!), коли вони… ладно, хоч хто-небудь з них зволить посунутися, звільнивши хоч частину проходу.

Хрін там! Проходить пара миттєвостей, чекають не врубаються, чого я чекаю, і починають просто тупо ломитися в ліфт! Гаразд, якщо нас їхало достатня кількість, вони знехотя розступаються, але якщо я їду одна, мене може запросто змити цією хвилею, і я поїду назад. Причому чекають в основному — це батьки з дітьми, купою дітей блін. І ці люди просто пхають наперед своїх чад нам під ноги, типу заходь швидше, доню!

Останнім часом так повторюється кожного разу, коли я піднімаюся на ліфті, кожен, Карл! Раніше мене це дратувало, але я терпіла. Тепер, на жаль, моє виховання дає збій, я виходжу в будь-якому випадку. Мені вже все одно, наступлю чи комусь на ногу, толкну кого-небудь собою або своїм величезним рюкзаком, врежусь чи в якогось дитятю, якого турботлива матуся штовхнула мені під ноги.

Тому люди, якщо ви впізнали себе в цій задолбашке, спробуйте вести себе більш вихованим чи що, і відсунутися в сторону, коли відкриваються двері ліфта. Інакше на Вас знайдеться якась така ж Я і пройдеться Вам без докорів совісті. Дістали, сил немає.